Вибори показали: добрих людей більшість — у Бобровицькій громаді

Леонід Яковишин: Мені наплювати на тих, хто мене ненавидить, я живу для тих, хто разом і поруч зі мною робить добро для людей і держави, для підростаючого і наступного поколінь. Останні вибори показали, що саме таких людей більшість у Бобровицькій громаді. Отже, душа радіє, що значно поменшало тих, хто заради власного благополуччя готові продати всіх і все вроздріб і оптом…

Не роби того, що треба приховувати

Останні чверть віку ні сам не рвуся у владні кабінети, ні родичів туди не посилаю, але під час практично кожної виборчої кампанії опиняюся в центрі уваги, і бруду на мене виливається більше, ніж на кандидатів у депутати чи на посаду голів органів самоврядування. Все те не можна назвати інакше, як паскудна брехлива гидотність, про що свідчать методи її приготування і розливу: твориться це приховано, і самі творці, як трусливі ідіоти, – бризнуть отрутою і в свої смердючі нори ховаються. В ході останньої виборчої кампанії не тільки анонімні листівки й брехні про мене тайком поширювали, а й фіктивними газетками, «приуроченими» мені, засипали Бобровицький район.

Мені відомі імена наволочних організаторів помийної підлої боротьби проти мене. Сказати, що я спокійно все це сприймаю, буде неправдою. Але й чорну злобу на них не тримаю. Навпаки, мені навіть шкода цих безмозких бовдурів, які уподібнилися підколодним гадюкам, і навіть гірше: змії, щоб стишка когось ужалити, свою голову висувають з-під колоди, а змієподібні двоногі потвори й на це не зважуються через панічну боязнь. Їм невтямки, що боягузливість безповоротно позбавляє їх залишків розуму і перетворює таких виродків у дурне створіння без грама совісті й моралі. Ця боягузлива риса шкідлива й тим, що вона сковує волю від корисних дій і елементарного мислення.

Тож виборці Бобровицької громади, ще раз відзначу, правильно зробили, що 25 жовтня не підтримали своїми одностайними голосами цих політичних брехливих перевертнів і патологічних боягузів, бо від них ніколи не дочекаєтеся чогось корисного, обіцяного-переобіцяного. Сподіваюся, що це не єдиний для них повчальний урок. Адже їхні лідери давно «нашахрували» й на вирок, але, видно, є ще чим «відмазуватися». Тож поки що доводиться сподіватися на суд Небесний. А що такий існує – неупереджено-непідкупний – вісімдесятирічний життєвий досвід переконує. Бо цінність нажитого досвіду для формування виважених доленосних кроків обґрунтовують справжні вчені й Святе Письмо: далекоглядність і пророцтво ґрунтуються на глибокому розумінні суспільних, політичних, взаємно людських і економічних процесів та викликів. Набути ж це глибоке розуміння можна лише у продуктивній праці на своє благо і благо суспільства. Адже й Всевишній чекає від людства найголовнішого: співучасті у праці, але не всі бажають трудитися з ним з його волі.

На початку незалежності «демократичні лідери» у змові з «продвинутими партократами» негласно розробили «залізне» правило: «Що твоє, те й моє, а що моє, то тобі зась!» А щоб приколихати народну пильність, перенесли в Конституцію «вільної» України багато «соціалізму» з радянської Конституції, в тому числі про безплатну медицину, освіту та інші «комуністичні» блага. І ощасливлений народ далі продовжував сподіватися, що в новій Україні ще щасливіше житиме за рахунок «незалежної» держави. Хоча кожна держава живе за рахунок народу – виробника матеріальних благ. А щоб ці блага ефективно використовувалися, не розкрадалися, повинен бути прискіпливий народний контроль, починаючи з контролю представників народу в органах самоврядування і Верховній Раді. На жаль, так виходить, що яких нікчем туди обираємо, такий і контроль маємо. Та й самі осторонь стоїмо.

Саме за якісний депутатський корпус усіх рівнів, за формування ним виконавчих структур фаховими і відповідальними державниками, і веду боротьбу на кожних виборах, запозичуючи європейську практику. Це дуже не подобається тим, хто тільки язиками усе знає і все розуміє, а як до діла – багато крику і «патріотичних» клятв. У народі таких «активістів» називають тупими дурнями, шарлатанами й авантюристами. Втім, саме вони завжди в авангарді української історії. Дуже яскраво це проявляється у Бобровицькому районі, ще й з виродливим супроводом.

Борюся з цим суспільним і державним злом відкрито, обґрунтовано, посилаючись на достовірні факти і їх творців. Результати останніх виборів підтвердили, що мою правду виборці почули. Звісно, далеко не всі дослухалися, але ніколи й не прагнув добитися певної одностайної думки. Головне, щоб на виборах був присутній здоровий глузд і обміркований, відповідально виважений вибір. Для мене як керівника господарства з найбільшою кількістю виробничників, важливі такі результати голосування для однієї головної мети: щоб самоврядні органи влади не заважали, а навіть допомагали успішному колективу розвивати виробництво, створювати нові робочі місця, допомагали в боротьбі з бюрократією, корупцією, системами «відкатів», і взагалі – з управлінською ідіотією. Бо знаю, якої шкоди завдають нашій економіці ці національні «пандемії».

По конкретних фактах надсилаю телеграми, відкриті і звичайні листи президенту, прем’єру, керівникам правоохоронних структур. На деякі факти реагують, навіть сприяння від них відчуваю в цій боротьбі. Думаєте, місцеві «патріоти» хоча б раз підтримали мене у цій боротьбі? Он що робиться з цінами на газ! Придумали оплату за транспортування по трубах, прокладених за народні гроші, здирають оплату й тоді, коли споживач не споживає газу певний час. Хто чув, щоб активні «захисники народу» з Бобровицької громади піднялися проти цієї ідіотії? Та і взагалі, де їхні публічні протести на захист прав і свобод пересічних людей? Навпаки, вони служать провладним партіям, постійно перефарбовуючись під нові їхні партійні кольори.

Немала частина бобровицького електорату підтримує їх, серед яких є й ті, хто безліч разів продав свою душу політичному змієподібному хамелеону, якому властиво міняти колір шкіри, а зажерливу диявольську суть життя залишати беззмінною. Цю антинародну суть «майстерно» запозичують молодші політичні сили, які поперемінно рвуться до владного корита, щоб збагатитися на народному.

На такий шлях, видно, стала і нова політична зірка Бобровиччини Тетяна Олешко, котра почала своє сходження на владний олімп не створенням чогось корисного для громади, а піарною боротьбою проти Яковишина і його трудового колективу. При підтримці повійних політичних ветеранів добивалася навіть паралізувати збирання врожаю кукурудзи, заблокувавши його перевезення. При цьому не помічаючи інших зерновозів, вантажопідйомність яких вдвічі більша, ніж у наших, на яких працюють жителі нашої громади. Вони заробляють гроші для своїх родин і на розвиток громади. Як можна назвати таку позицію нової політичної зірки – дебілізмом останньої стадії чи підступною диверсією проти громади? Якщо не правосуддя, так Небо це бачить! І вироки оголошує.

Трусливих політичних проституток – в музейну експозицію «Ганьба»

Давно виношую ідею створення в Бобровиці музею розвитку сільського господарства. Причому щоб там були експозиції не лише з повчального і провального досвідів розвитку аграрної економіки, переведення її на ринкові відносини, а й про системні причини виникнення суспільно-державних хвороб, від яких народу закладає не лише вуха, а й душі, бідніє розум і відповідальність за долю Вітчизни. Одну експозицію потрібно наповнити матеріалами про виникнення і вкоріненні в життя Бобровицької громади політичної «елітної» проституції та її вплив на гальмування розвитку сільгоспвиробництва, соціальної сфери громад і України в цілому. Для цієї експозиції у Бобровиці є достатньо місцевого матеріалу. Он як просяться на політико-повійну ганьбу Федір Тодоріко, Олександр Приходько, Валерій Дудар… Яким тільки політичним дияволам вони не служили – СДПУ(О), «Наша Україна», Соціалістична партія, Партія регіонів, БЮТ, «Солідарність», «Європейська солідарність»… І що вислужили для громади та її жителів? У їхній ряд можна поставити Миколу Фенюка і Григорія Винограда та інших політичних хамелеонів.

Особливе місце в експозиції заслужив Микола Рудьковський з «обличчями» його політичної сили: Валерієм Дударем, Миколою Супруном, Федором Тодоріком, Андрієм Іванченком, Валентиною Ганжою, Олексієм Чубом та іншими. Який слід від політичної діяльності залишили продажний соціаліст Рудьковський і його «обличчя»? І де вони зараз? Найбільш активні Тодоріко і Дудар відсиділися в команді Порошенка, похизувалися корочками помічника нардепа Дмитренка теж від Порошенка, а на останніх виборах «засвітилися» в «За майбутнє» Ігоря Коломойського разом з «роботодавцем» Олегом Дмитренком.

За які «народні» права борються політичні проститутки проти мене і нашого колективу? Те, що ми робимо для району і його жителів, очевидно не всім. «Патріоти» ж і сотої частини від зробленого нами не зробили. Зате видно інше: не десь за кордоном, а в Бобровицькому районі вони добряче збагатилися на службі в антинародних партіях.

Що втратила Бобровицька громада від їхніх владних амбіцій і чванливої зажерливості? Найперше, не у війні з нами, а у співпраці з нашим колективом районна лікарня у всеозброєнні зустріла би виклики пандемії. Вчасно було б обладнане інфекційне відділення, в палатах поміняли ліжка і білизну радянської доби, було б закуплене нове обладнання. Ці та інші проблеми доводиться долати новому керівнику лікарні у пожежному порядку. А як вплинула на ціни медикаментів Тодорікова аптека, яка тривалий час непогано підживлювалася з лікарняної каси? У десятки мільйонів народних грошей обійшлися амбіції Тодоріка стосовно відродження довгобуду 90-х. У старих, далеко не розвалених приміщеннях не вистачає висококваліфікованих медиків, належного обладнання, а головний лікар у політику і вибори грається. Скільки людей передчасно пішло з життя від «політичної недомедицини»?

У співпраці, а не в амбіційному чванстві, у Бобровиці давно б уже побудували Будинок урочистих подій, сучасний критий ринок, розбудували б легальний побутовий сервіс, сучасну сферу громадського харчування і культурного відпочинку… З’явилися б і нові виробництва. Скільки б нових робочих місць з’явилося! Кілька років тому я виступив ініціатором збирання грошей підприємців на ремонт доріг, і 600 тисяч зібрали, але й цю ініціативу недолугі борці за «народ» зустріли в штики….

Промінчиком слова я засвітив лише в одному віконці Бобровицького малинового будинку політичної розпусти, і вже он скільки матеріалів стали очевидними для особливого музейного експонату. А якщо освітити всі кімнати будинку повій і суспільної ганьби? До речі, про можливі наслідки згаданих і ще не згаданих місцевих та столичний продажних політичних цинічних перевертнів я пророкував з першої їхньої активізації на Бобровицькій землі. Деякі сигнали лунали й з Києва та Чернігова: «Не дозволимо зрадникам обманути нас!»

Дозволяли! Тож і потрібно залишити пам’ять в історії для повчальних уроків наступникам. Щоб вони глибоко вникнули в те, в що наше покоління не вникає: як і чому дозволяли політичним проституткам обманювати себе гарною брехнею і дрібними послугами? Щоб дослідили, скільки разів треба наступити на граблі і одержати по лобу, щоб до задниці нарешті дійшло, що пора згортати свою пригодницьку діяльність? Щоб нащадкам не довелося ламати голову над загадкою: предкам-то багато що залишилося від їхніх предків, чому ж вони майже нічого не залишили своїм онукам?

Поряд із цією експозицією варто розмістити й експозицію з історії української корупції, паростки якої добряче проросли й на Бобровиччині, давно дають свої плоди. І ніякого «патріотичного», тим більше широкого суспільного резонансу! Двох владних управлінців правоохоронці впіймали на «гарячому» при одержанні хабара (зафіксовано службою негласного спостереження), у судах двох інстанцій оголошені суворі вироки, але обидва «відкупилися» від покарання. І ніби так і треба, ніякого лементу незадоволення. Бо то – свої хабарники? Свого казнокрада й у Верховну Раду обрали. Він уже «відзначився» на голосуванні за «дикий» ринок землі, побачите ще, як він старатиметься на цьому ринку. Сто відсотків даю, що це моє припущення віще. Як виявилися віщими і стосовно «великих доброчинців» Рудьковського, Дмитренка і цілої низки місцевих політичних повій і брехунів. Мені наплювати на них і на те, що вони мене ненавидять, я живу для тих, хто разом і поруч зі мною робить добро для людей і держави, для підростаючого і наступного поколінь. Останні вибори показали, що саме таких людей більшість у Бобровицькій громаді. Отже, душа радіє, що значно поменшало тих, хто заради власного благополуччя готові продати всіх і все вроздріб і оптом.

Леонід Яковишин, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист